Невинна й чиста
Голубка біла
Любов зібравши у намисто
В безмежне небо полетіла.
Слабкі ще крила — душа незріла,
Гаряче серце, та гляди,
Летиш ти в небо занадто сміло —
Будь обережна, не впади.
Ти принеслА йому кохання,
До ніг поклала серце світле,
Смиренно стихла у чеканні,
У тихім ніжнім шумі вітру...
Ти поступилась в цьому б?ю,
Не слід так легко довіряти,
Він просто бавився з тобою,
А ти хотіла так літати!
Він не любив, він лиш сміявся,
Не знав, що ти злетіла ввись,
Коли ішов, не обертався,
Байдуже кинувши: «Не злись».
Обпалені сонцем крила
У небо вже не понесуть,
Розторощені білі вітрила —
Кохання жорстокая суть.
На холодному вітрі
Ще тремтять ніжні крила,
Одинока на цілому світі
Зомліває голубка без сили.
Беззахисну душу кохання спалило,
А ти все сміявся з друг?ю,
А серденько довго стогнало і нило
І плакала так за тобою.
Зуміла голубка піднятись з землі,
Упавши, так боляче встати,
Зуміла себе віднайти у імлі
Та більше не може літати.
...Учися, голубко, літати.